ДИРЕКТОР

09.10.2019 08:10

В школі він, поза будь-яким сумнівом, – фігура центральна. Був і є. У наші часи до директора ставились з якимось благоговійним острахом, змішаним з почуттям поваги – не скажу за вчителів, не знаю, а ось учні і їх батьки – точно. Директор! Сьогодні часи, звичайно, інші, стосунки в школі – теж. На перший план виходить взаємоповага, переконаний директор Черленівської ЗОШ, голова ради директорів Новоселиччини, голова постійної комісії районної ради з питань регламенту і депутатської етики Валерій ПРІСКУ. І ті, хто знає мого співрозмовника, це підтвердять. Він керує школою з середини дев’яностих минулого століття, досвіду – хоч відбавляй. Напередодні професійного свята розмовляємо з Валерієм Вікторовичем про успішний шкільний менеджмент, його роботу в раді, про шкільних... тата й маму. І – про те, як стають директором.
– Тож хто він – директор школи, скоріш за все: педагог чи менеджер?
 – Менеджер. А ще точніше – …артист і дипломат.
– Дивуєте, Валерію Вікторовичу, з перших слів.
– А що поробиш? Життя наше директорське таке: там домовся, там посміхнись, там вклонись, десь промовч, тут стерпи… Ось і доводиться вмикати свої акторські і дипломатичні здібності. Постійно треба знаходити спільну мову – з рідним колективом, учнями, їх батьками, керівництвом галузі і району, меценатами. Якщо ти хочеш, щоб школа працювала, як годинниковий механізм, а матеріально-технічна база була укомплектована, доводиться докласти зусиль. Поки що мені це вдається.
– А як стають директором школи? Цьому ж не навчають.
– Я вам скажу так: стати учителем – це доля, у тебе або є покликання до цієї професії, або ні. І ніякі педучилища разом з інститутами й університетами тут не допоможуть. Інша справа – керівник педагогічного колективу. Треба попрацювати в школі, щоб твої організаторські і дипломатичні здібності помітили.
– Ваші здібності швидко запримітили?
– Так. Я працював учителем фізики і технічної праці з 1992-го, а вже у 1996-му замінив на посаді директора Віктора Григоровича Ляха, теж фізика, до речі. Він – мій учитель фізики, був моїм наставником, коли фізику почав викладати я, потім, як змінив його на посаді директора, допомагав і порадами, і як сільський голова.
– Кажуть, чоловік-учитель – ціле надбання для школи…
– Це, як в родині тато. Його беззаперечно слухаються і його предмет дуже часто стає улюбленим, я ніяким чином не ображаю жінок-учительок – вони справжні педагоги, турботливі, як мами. Але ж у школі, як в родині, мають бути два крила. У нас, до речі, з 23 вчителів – восьмеро чоловіків.
– Як вдалось заманити? Адже заробітки – не з найвищих, а чоловікам треба утримувати сім’ю.
– Дипломатія. Ви ще запитайте, як мені вдалось заманити в нашу школу Заслужену вчительку України Єлизавету Грицуник?! Пишаюсь тим, що вона у нас працює. Фінанси – звичайно, дуже важливі, і, сподіваюсь, колись праця вчителя буде гідно винагороджена, але, повторюсь, бути вчителем – це доля. І тут уже не думаєш про гроші. Більше того, це – доля для цілої сім’ї. Я знаю, про що кажу, вся моя сім’я працює в школі.
– Валерію Вікторовичу, ви очолюєте раду директорів Новоселиччини. Як би оцінили її роботу?
– Як конструктивну. Ми не просто намагались, ми підтримали усі ідеї керівництва відділу освіти і надали власні напрацювання для розвитку освітньої галузі Новоселиччини. Не знаю, як розгортатимуться події далі, після поділу на об’єднані громади, адже майже в кожній є або ж має бути власний відділ освіти. Але ж район ще залишається, наша рада ще може принести користь освітнім закладам Новоселиччини. Знаєте, у мене є з чим порівнювати: і коли школи фінансували місцеві ради, і коли районний бюджет. Спільно нам вдавалось набагато більше, ми суттєво поліпшили матеріальну базу за останніх три роки – це і капітальний ремонт котельні, і меблі та матеріали для їдальні. Комп’ютерний клас. Добудовуємо внутрішню вбиральню.
– О, це ціла епопея – вбиральня для вашої школи, мова про виділення для неї коштів йшла не на одній бюджетній комісії. І, треба віддати належне вашій дипломатії (чи, може артистизму?), ви жодного разу, як питання переносили, не грюкнули дверима…
– Ну, якщо коштів немає, то їх не намалюєш. Тут уже гримай-не гримай. Я на цій депутатській «кухні» уже чотири скликання. Дякую долі, що звела мене з такими людьми, котрі вболівають за справу, за район. І, якщо щось не виходить, то не тому, що хтось цього не хоче. Обставини такі, живемо в часи перемін. А стосовно вбиральні, сподіваюсь, вона запрацює до Нового року. Нам залишилось провести декілька толок і облаштувати другий поверх.
– Ну як в сучасній Черленівці і без другого поверху?!
– Коли ми тільки проектували цю прибудову, керівник «Нового життя» Валентин Фокша сказав, що допоможе, але добудову треба зробити красиву і зручну. «Підклав плече» і наш староста Олександр Ротар, допоміг голова Ванчиковецької ОТГ Володимир Лупой. Буде гарне і зручне приміщення. На другому поверсі добудови у нас буде комп’ютерний клас. Обладнання вже завезли. Домовлюся про толоку, вийдуть вчителі і батьки наших учнів, а у нас немало учнів – біля двохсот, і під Новий рік справимо новосілля.
– Ви поділитесь з колегами секретами своєї успішності?
– Залюбки. Дуже важливо не залежати ні від кого – ні від батьків, ні колег, ні влади. Будьте собою. Залишайтесь людиною, поважайте думку того, хто поруч, шануйте свій колектив – і все у вас вийде. І ще одне побажання – гарних вам учнів, спраглих до знань. Адже відібрати силою у людини можна, а віддати силоміць – ніколи.
– Не посперечаєшся. Зі святом – вас і всю велику освітянську родину Новоселиччини.

Ганна ВАКАРЧУК,
фото Анни ВОЙТОВОЇ

 

—————

Назад